Ви дивитеся dereks

RSS

Власне, страшно не хочеться засмічувати журнал якимись опитуваннямиі нерелевантною інфою, але запостити більше нікуди. До того ж журнал і так вже майже мертвий. Тому ось запитання. Цікаво почути відповіді.

Чи користуєтесь ви RSS-агрегаторами?

Так, читаю rss-стрічку щодня
28(36.8%)
Підписаний на декілька rss-потоків, але читаю рідко
12(15.8%)
Не користуюсь
21(27.6%)
Що таке RSS?
15(19.7%)

Tags:

Вам ніколи не здавалось, що ходіння по музеям, арт-виставкам, галереям насправді до неможливості нудне заняття. Ну справді, втикання на стіни і тільки. Ось і японцям теж так здається. В Токійському Арт Музеї Морі проходить виставка "Roppongi Crossing 2007: Future Beats in Japanese Art."

Замість картин тут спеціальні "Математичні брами". Потрапивши до зали ви отримуюєте спеціальну RFID картку із попередньо заданим числом. Кожна брама - відповідає за певну математичну дію. Ваше завдання - отримати задане число шляхом проходження через ці брами.
І ніякого митцізму, тільки математика.

Tags:

Challenging peoples' assumptions років з 15 було для мене однією із улюблених розваг. Істинною насалодою було спостерігати за спантеличенням людей, коли вони по ходу справ дізнавались, що вся моя сім'я - російськомовна і все своє життя я прожив у Києві (що є правдивим фактом, але з своїми особливостями). І всі погодяться, що це дуже ідеологічно правильно - розворушувати таким чином механічне напівсвідоме накладання штампів в процесі соціалізації. Адже, що хорошого може бути в ментальному закостенінні і утилітарному застосуванні соціальних шаблонів до окремо взятих осіб. Це ж не знайомство з людьми виходить, а якесь механічне "хеллоу, комп"юта!"
Та все це тільки до того моменту, коли натикаєшся на ЖЖ, де в профайлі в одному радяку вписані інтереси j-rock і грузоперевозки

Саме так, в цьому жж автор пише про вулакінзацію, зірвані скоби на рамі автомобіля, "перегрузы" і тріснуті тормозні колодки...

Indigo Prophesy


До речі, це так, чисто зафіксувати для історії. Ось це:

ЗІ: власне, зараз подумалось що ще цікавіше було б почати відстежувати ось цих персонажів у жж та інших місцях скупчення - мошпіти там всякі, неформати. Ось просто запримітити собі якогось персонажа на льва толстого, а потім розшукати його жж.

... справдилось. В четвер ввечері у метро наткнувся на митців. Точніше на якихось 2-тисячників, письменників маргінального жанру. Говорили про дві тонни, Романенка і про те як вони стануть багатими і знаменитими.

Щойно знайшов ЖЖ одного/ї з них. Так як я паліткарєктєн імьон і явак здавати не буду. Але як самозаглиблюючий прийом спостерігання за власним спогляданням - це прикольно виходить.

Cute Lies of Sophisitcated Minds

Коли я бачу черговий пост "My New Year Resolution/Roundup" мені це дуже не подобається. На автора цього посту я миттєво навішую купу ярликів, кліше, соціальних штампів, роблю упереджені і передчасні висновки про обмежений кругозір людини, яку зазвичай навіть не знаю. Словом, мізантроплю по повній програмі. А оскільки цим я страждаю досить сильно, що й сам не радий, те що я так погано про вас думаю, мене абсолютно не тішить.
Тому я хочу вас переконати, чому писати шаблонні пости, застрибуючи на швидкий поїзд короткочасних флешмобів - це погано.
1. Як не крути, а усі постять, навіть більше - ведуть он-лайн щоденники, щоб певним чином показати себе, інакше кажучи "виєбнутись". І у даному випадку шаблончик "щось там 2007 року" має на меті показати вашді смаки та хід думок з вигідної сторони. Такі пости - чудовий спосіб представити в жж друзям, знайомим та іншим анонімним читачам? які непересічні і оригінальні речі ви читаєте, дивитесь, ну й взагалі, що ви - людина з активною життєвою позицією.
В реальності, пардон, в інтернеті, все зовсім інакше. Навіть найнижча каста користувачів інтернету - рунетчики хоча б 5-15 раз на день відвідує сайти дьорті.ру, фішкі.нєт чи баш.орг. Отримуючи щодня на кожному з цих сайтів по 50 меседжів гумористичного змісту на рік виходить щось (50*3)*365=54 750. Вловлюєте? В кращому разі ви пам"ятатимете останні 50, але визначаючи найкраще з останнього - ну хіба це круто? Так само з фільмами і книжками. Це ж характеризує вас як люди ненадійну, нерозважливу і таку, що легко піддається маніпуляціям і взагалі йде за течією. В гіршому - ви ніфіга ніде нічого не читаєте, не бачите і не знаєте що в світі коїться. Тоді за рік ви прочитали 3 книжки, 7 раз сходили в кіно і були на двох концертах по квиткам отриманим на халяву. Звичайно, в такій ситуації визначити зе бест оф зе бест дуже просто. Але вразити своїм вибором досвідченого мережевого шакала, який лише за останні дві години 20 раз послав когось нахуй на 8 різних форумах і залиши 34 коменти "баян", не вдасться.
2. Дехто все вище сказане чудово розуміє, але не забувайте, що в душі підлого і підступного створіння - інтернетчика все ще панує бажання виєбнутися. Тому сквотер жж-шного аккаунту застосовує більш витончені засоби. Звичайний шаблонний пост він змінює і форматує, замінивши певним чином оригінальні пункти опитування, чи роблячи туди кумедні записи. Споконвічним стандартом такої підривної діяльності є вписування в усі пункти чогось вульгарного і одіозного. собливо оригінально скрізь вписати слово "хуй" - це можна сказати навіть класично, вінтажно. Також попитом користується додавання до самого опитування іронічно-демінуітивного коментаря по типу "та все це фігня, мені нєфіг дєлать, хуйньой страдаю і всьо такоє".
Та все ж, за будь-яких умов, загальна форма опитування зберігається і будь-який читач натрапивши в своїй френд-стрічці на "щось в червоній рамочці", миттєво здогадається що до чого. Як пишуть автори блогу "смолл бізнесс консалтинг ін менеджмент, брендінг енд опітімізейшн оф росрсез.ком", важливу роль при просуванню продукту має значення його легка впізнаваність і ідентифікація. В цілому, використання загального стилю шаблонного посту свідчить про бажання автора виєбнутися легкодоступним методом, але не уподблюватися решті. Іншими словами, ви пиздите оригінальну ідею і обертаєте її власною обгорткою. Це як випуск Zune Майкрософтом після АйПоду. Я думаю ніхто не хоче бути схожим на Майкрософт, і вийобуватись коли шось пиздиш тоже не круто, хоча я якось спиздив окуляри Симоненка.
3. Є й такі, які і не вийобуються і оригінальністю відповідей вразити не намагаються. Більшість з них пост від нєфіг дєлать, хоча є й такі, хто довго думає над "правильною відповіддю". На жаль і таким не пощастило. Очевидною претензією до них буде: "Васса, тєбє шо нефіг делат? А картафан матушке сабрат памоч?" Я б навіть додав до цієї проблеми деякого пафосу: в той час як чверть населення планети страждає від голоду і живе за межею бідності, якісь ледацюги серфлять мережу і не знають чим зайнятися. Недобре ж, правда?
4. Так що як не крути, а все одно галімо виходить. Але оскільки разум все ж хоче виєбнутись, слід вигадати якесь конструктивне рішення. Мушу зізнатись, що виєбнутись тут я хочу напевне найбільше за усіх. До того ж за цей рік прочитав 7 художніх творів і 5 публіцистичних і я з легкістю визначив серед них найкращий. При тому я нахабно і безкарно дозволяю собі різкі випади в бік визнаних метрів сучасної літератури. Тому із власного досвіду можу сказати, що в деяких випадках найкрутішим варіантом вирішення буде просто промовчати. Звичайно, в короткостроковому періоду можлівість виєбнутися наближається до нуля. Але якщо розглядати це як довготривалу інветсицію, шанси круто вибєнутися різко зростають. Тільки уявіть собі: якщо ви зараз перестанете писати в жж, за рік можна буде пафосно сказати в світській бесіді "Та я забив на ЖЖ ще рік тому!"

Tags:

New School

А ще я з недавніх пір інтернет-бездомний. Мій аккаунт на ЮТюбі was permanently disabled. За барьбу с сістємай і copyright infringement. Я викладав уривки з останніх серій Сімпсонів, Сауз Парку, etc. Останньою крапльою було... зараз дізнаєтесь.
Абсурдиське комедійне шоу The Mighty Boosh. Все в кращих традиціях Монті Пайтона і британського гумору, з безліччю cultural references на британську музичну культуру.

Так, giggster тоже постив відео з нього, а pani_grunia зробила собі юзерпік, але я - жертва політичних репресій, тому коменти "боян" не приймаються.
Два сезони сабжу можна скачати на http://torrents.net.ua Season 1 & Season 2. Правда сайт в даний момент чомусь лежить...
Homer
Якось одного осіннього вечора ми Оксаною та Олею вибрались на якусь там ніч короткого метру, та ще й анімаційного, в кінотеатр "жовтень". Ніч обіцяла бути довгою, цікавою і наповненою курйозними ситуаціями. Адже, як мені розповідали, публіка на такі заходи ходить вельми ексцентрична і може витворяти такі речі, як наприклад кидання собаками, чи ще щось.
Собакою того вечора ніхто не кидався, а людей виявилося занадато багато, а я, як відомо, людей не люблю, особливо коли багато. Анімація була всякою: якась хороша, якась не дуже. Але одна річ "ізмєніла маю сістєму ценностєй". І як це часто буває, після того як мені ще три години впарювали трейлери з піратів карибського моря, я абсолютно зовсім забув її назву. Знав лише, що це щось японське. Таким чином релевантний пошук теж ставав неможливим.
Та слава велікаму інтернету, вчора я абсолютно випадково бороздя бескраїє прастори знайшов ЦЕ!!!!!


Транслюють цей феєричний абсурдиський епос по MTV-Японія і наразі вже є 23 епізоди, ознайомитись з якими можна на сайті.
І скажіть, хіба після цього їх можна не любити?

Tags:

Kill old people

20го грудня Last.Fm перестали вийобуватися і до свого власного відео-плеєра прикрутили YouTube. Відтепер у закладці Video всіх виконавців на Ласті можна переглянути відеокліпи залиті на ЮТюб. "Класно", - подумав я, - "Тепер можна буде одразу легко знаходити відео-кліп майже до будь-якої пісні". Ну й взагалі, це правильний менеджмент - нахєра витрачати ресурси на розробку власного фігні, якщо такий гігант тебе все одно випереджатиме. Словом, так я радів перші десять хвилин.
старікі і дєтіCollapse )

Tags:

Dystopian Google




Є у мене маленька пристрасть. Я страшенно люблю стилістику антиутопій. Книга чи фільм, близьке чи далеке майбутнє, кіберпанк, стімпанк, альтернативна реальність - я це проковтну, якщо там про існування індивідів в репресивному суспільстві. Насправді не знаю з чим це пов"язано, тому що ніколи не сприймав ці речі серйозно. Коли якийсь черговий журналістишко намагається показати свою розвинутість і проводить якісь там паралелі між 1984 і сучасною Росією/Китаєм/Америкою/Бутаном, хочеться його розшукати і дати срача в кращих традиціях 8го класу. Та й власне, коли самі автори своїми дистопіями "question the nature of present society", мене це якось не торкає абсолютно. Політичні, соціальні і ще якісь підтексти мені однозначно не цікаві. Тим не менше, все це я їм пробачаю і з задоволенням читаю всі ці постапокаліптичні, депресивні новели і романи.
Так і цього разу, поважний журнал The Economist місяць тому розродився статтею на тему "Жахи Google". Першу половину статті лякали читачів всепроникливістю веб-гіганта і всякими страхами "щоб б було, якби хтось проліз у базу даних Гугл - там же вся інфа про вас і про нас". Правда в другій половині статті це все заразом спростували: "Ну, але це все повна хуйня, тому що Гугл все одно спідкає криза, як і всі великі корпорації".
Ну але то таке. Цікавіше, що майже одночасно з "Економістом", інший журнал, цього разу американський Radar, опублікував новелу де зображено "недалеке майбутнє, де Google - злий". Звичайно ж, мені сподобалось :)
А прочитати можна тут - Scroogled.
Привід повернутися до Великого, до Ацтою, сьогодні дуже поважний, ви самі зараз у цьому переконаєтесь. Як і будь-якій добропорядній науці, ацтою притаманні, або як правильно сказати науковою мовою, іманентні (sic!) деякі фундаментальні питання. "Сутність буття", "Чому я існую?", "В чому сенс буття?" - люди, хаос, ось так далі. Фундаментальні питання ацтою формулювалось так:
Сформулювати фундаментальну проблему ацтоюCollapse )

типу споживацтво


Мова піде частково про Oasis, поява якого в моєму плеїлісті на last.fm так здивавула не одну людину. Але це ще не все... well, давайте по-порядку.
З Оазісом знайомий я був ще давно. Більш того, в захашнику папки Music десь лежить 600-мегабайтовий каталог гурту, скатаний з піратської болванки "Oasis: Все альбомы в mp3", позичений колись на першому курсі у [info]Олі. Звичайно, звертався я до нього не часто, тому і в загальних чартах присутність четвірки з Манчестеру не була помітною.
Аж ось останньої суботи нам прийшла посилка з Англії. Давня подруга мами, що живе в Ньюкаслі щороку з наближенням різда надсилає сім"ям усіх своїх знайомих порцію оригінальних подарунків. Всі подарунки завжди запаковані в подарунковий папір, з акуратною наліпкою, де написано ім"я адерсата подарунку, ну а самі подарунки завжди підібрані з особливою старанністю. Англофіли та симпатики британської культурної традиції в цьому місці можуть зробити який-небудь вираз благочестивого захоплення разом із докірливим "не те що у нас".
Читати даліCollapse )

йобана!

А тепер у цьому нііпаццо крутому щоденнику, присвяченому питанням мейнстріму і культурної стандартизації(с).... ВІДЕО зет кіллз драгділлерз!

Briefly


Цікаво спостерігати як люди необачно адаптуються до певних трендів, які насправді їм зовсім не пасують. Якийсь студент факультету журналістики активно пописує, критикує, шастає по відповідним мистецьким заходам і концептуально флудить в ЖЖ. Але при цьому не проминає нагоди повтирати про те, що звичайно все мистецтво – це по великому рахунку повна фігня, нікому воно не потрібно, та й взагалі це все відносно, а в Україні – так взагалі суцільний застій, декаданс і несмак (для ефектності у цьому місці можна ще й поматюкатися). От цікаво, якби в один день усі художники, письменники і інші не знати-хто взяли б і умерли, щоб він тоді робив? На завод би пішов працювати? Нічого ж більше не вміє, і нічим в принципі, окрім мистецької хрєні, не цікавий...

Big in Japan



Колись, вперше переглядаючи відому стрічку Труднощі Перекладу (Lost in Translation), я був більше вражений не стільки сюжетом, а урбаністичними пейзажами Токіо. Іграшкові контури багатомільйонного метрополісу за вікнами Хаяяту, сліпучий неон нічного Шиньююку - ці пейзажи надовго врізались в мою пам"ять.
І ось днями я наткнувся на дует з доволі кумедною назвою - Ming & Ping. І добре, що я не звернув на неї уваги і таки натиснув кнопку "Play". І хоч сам гурт родом з Гонг Конгу, та й в самих піснях прямо відсиляється зазвичай лише до нього, йому вдається разом передавати всю магнетичну енергетику східноазійських метрополісів. Токіо, Кіото, Гонг Конг, Пекін, Шанхай, Тайпей - в цих містах є щось "елекричне". Сплетіння людей, елетромереж, світла, металу, що зринає до неймовірних висот - це заворожує. Особливо вражаюче ці міста виглядають вночі. Ви все ще не вловлюєте про що мова?Collapse )

Jumping over the homeless at the Lviv's Railway Station

Як багато хто знає, я дуже люблю поїзди. Кожна поїздка, навіть коротке нічне 7ми-годинне калатання в тьмяному платскартному вагоні для мене щораз порція нових вражень.
Не став винятком і цей раз. В сусдньому купе, сиділа пара... емокідів. Субкультурна атрибутика емобоя складалася з чьолки, але цього було достатньо щоб зробити його тру. Емогьорла хоч і не мала чьолки, але виражала свій підлітковий протест проти суспільства багаточисельним пірсінгом, арафаткою, узкачами, ну й так далі. Ось тільки обличчя її, поза всім пірсінгом і чорним карандашом "зіс ворлд мейкс мі край", видавало явно не толтсовське походження - "у мєня папа калхознік, а мама - доярка". На столі у емокідів стояло емопиво Львівське разом із відповідним сувенірним пластмасовим келихом.
І тут я понял: єздіть ва львов! Ані єзділі ва львов! Єздіть ва львов - це такий нон-конформістський акт несамствердженої молоді, як хадіть на значках, на чьолкє; як купувати красовкі в райдері; ну й канєшна же єбать папсу. Пліч-опліч багатотисячна колона київської маладьожи that opposes тусує по Льва Толстого, Арені, Хлібі, ходить на канцерти Плесібо і Кемікал бразерс, веде жж і не любить гопів.
У всьому цьому uzumaki ацтойної туфти підліткових тусовок поняття "єздіть ва львов" займає своє власне самобутнє і незамінне місце. Так само як мати свою думку щодо певних речей, вміти назвати десять хардкорних/емо/ска/рокабіллі/інді/ше якоїсь більш маргінальної туфти/ груп, виділяцца, be cool and so on, наш підліток має створювати ефект культурно-еститчної освіченості, суміщаючи її із активним життям. Наш teen веде жж, але він не задрот і не ботан, він не має права прямо визнати що усі ночі з суботи на неділю у версні він просидів в інтернеті.
Тому в один прєкрасний момєнт він має шота такоє замутіть. При чому заморочуватись на те що саме мутіть йому не потрібно. Відповідь плаває на поверхні. Щоб виглядати освіченою молодою людиною, у якої сфера інтересів розповзається від Славіка Вакарчка і Мьюз до Собору Святого Юра і Пінчук Арт-Центру, наш емобой (чи до якої він себе відносить/не відносить субкультури?) вирішує паєхать ва львов.
Ритуал єздіння ва львов має бути суворо витриманим: повідомити "половинці" і близьким френдам про свій несподіваний і вельми оригінальний намір "а давайтє паєдєм ва львов". Етика соціальних відносин їм відповісти "ні", звичайно, не дозволить (див. абзац про ботана). Після цього купуються квитки на найближчі вихідні, обов"язково береться фотоапарат (а як же, матеріальні докази культурного просвітництва are must!) і єдєцца ва львов. Завершується ритуал дописом в жж васторженого литдибрного, якомога розмитішого і беззмістовного репорту (форма допису забороняє первищення обсягу тексту більш ніж на 5 рядків). І щоб геть заінтригувати читачів завершити його треба словами "Фоткі вилажу патом".
Все. Mission Accomplished. Наша юна особа виконала свою місію. В очах громадськості вона тепер сповнена енергії і запалу молода людина із активною громадською позицією. І дарма, що вона не може назвати 10хардкорних культурно-історичних пам"яток на території України.
А коли їй виповнеться 60 років, вона буде промивати мозок кібер-емобоям, тіло яких складатиметься лише з чолки і мозку на блюдечку перед компом, розповідями "ах, ми каждиє вихадниє кудата єзділі, нє то шо ви січас".

ЗІ: власне, зараз подумалось що ще цікавіше було б почати відстежувати ось цих персонажів у жж та інших місцях скупчення - мошпіти там всякі, неформати. Ось просто запримітити собі якогось персонажа на льва толстого, а потім розшукати його жж.

For us to live any other life was nuts!

Пост про початок нового тв-сезону у мене явно запізнився, ну але все ж краще пізно ніж ніколи. Хоча це не стільки про новий сезон, як про підбиття підсумків поперднього, а саме про 59 церемонію вручення нагород американського телебачення - ЕММІ. Да уж, про неї постів на в другій половині версня було явно менше ніж у свій час про Євробачення, ги, куди нам - у нас "двохдесятники" і моладасть. В головній "битві" анімованих короткометражок переміг South Park, а саме епізод "Make Love, Not Warcraft". Серія, звичайно, достойна, якщо ви нормальна людина, а не luser з бо.нету, тому обов"язково її перегляньте. Але мене особисто зацікавив номінований епізод від Сімпсонів, які на жаль цього року не взяли жодної нагороди. Серія називалась "The Haw-Hawed Couple", а привабила саме тим, що я звернув на неї увагу одразу, які тільки епізод було показно. Погодьтесь, це тішить самолюб"я, коли твої смаки співпадають з вподобаннями найваговитіших критиків найпотужнішої світової медійної системи - телебачення США.
Дві сцени з даної серії я передивлявся... вже безліч раз. На мою думку, якби хтось спробував зробити якийсь список most notable Simpsons scenes хоча б одна з них обов"язково повинна була бути там. Власне їх ви і можете побачити під катом.
Читати більшеCollapse )

Chemical Kobzon

Вчора опинився на концерті Chemical Brothers. Що вам сказати... Більше я ні на що таке подібне не піду. Ні, самі ці Хіміки - нічого хороше шоу, якщо не враховувати, що це всерівно абсолютно не мій тип музики і тому кобзонівське старання із грою на біс півгодини мене не втішило. Але це таке, в порядку просвітництва і розширення кругозору було б дуже добре, об"єктивно сам виступ поставлений якісно.
Так, я взагалі не частий відвідувач подібних заходах і досі якщо і потрапляв на них, то лише із перепусткою у VIP-зону. Я звісно був в курсі там про контингент на всяких масових засходах, а-ля "концерт в неділю на майдані". Але тут сподівався, що все буде пристойніше. Все ж таки за бабло. Ще й mobilych переконував, що в четвер і за бабло ніхто не прийде і можна буде устроїть бєскантактний мош посеред фанзони. Он бил нєправ.
1. Тіпочкам виявилось зовсім не в крису віддати 60 гривень, щоб потусити в якомусь ангарі (саме такt враження справляє палац спорту). Чесно, почувався якимось бараном в загоні, селекціонованому під забій на гамбуреги. Розділення фанзони, щоб тупе бидло не дай бог не попхалося в одні "ворота", лише підсилювало ці відчуття.
2. Відсутнсть хоча б якоїсь вентеляції і густий циграковий туман, який наприкінці ще й змішався з стійким запахом поту - Гітлєр би кончіл ат такой газавай камєри!
3. Звугбля! це не звуг а урок мєтанія гранат. Вчора я вперше мав досвід справжнього Мобілича. Тепер я знаю, що мене чекає в шистдісят лєт, коли я буду глухий і з катарактою. Тому що після концерту я literally оглух. Зустрів опісля в метро yukie_yolka, що зрозумів не зразу. Зрозумівши не почув ані що сказала вона, ані що сказав я сам.

Коротше кажучи, ніколи більше ні на яке стадне гавно не піду, хай хоч Ісус Христос з рок-концертом приїде. Тож відповідаючи на одне запитання, кажу: мені справді куди приємніше заплатити в 4 рази більше і спокійно посидіти в колі сорокалітніх мужиків, чиє пузо не вміщається в крісло Палацу "Україна". Принаймні їхнє пузо не смердить цигарками і немитими пахвами. Тому що, як вчить наз основоположній принцип American tort law, свобода пуза одного індивіда обмежена бильцями крісла.
Хай там як що, бат ай дон"т лайк філінг лайк "тупе бидло".

ru vs com

Поза всіма такими дискусіями, різниця між блогами в кириличній зоні (на жаль, все ще немає можливості вмотивовано розмежовувати рунет та уанет) та блогами західного/американського типу дуже істотна. Топовими блогами на технораті, якщо відкинути таблоїдний треш, стрічки новинного формату, типу Engadget та Gizmodo, є тематичні блоги з чітковизначеною тренінговою, навчальною функцією. Це авторські блоги, де люди пишуть простою мовою про те як інвестувати, організовувати селф-менджемент, правильно фотографувати, писати блоги, заробляти в інтернеті, програмувати і так далі. Коротше кажучи, такі собі постійно-оновлювані інтерактивні how to-книжечки. У нас же, якщо відкинути ті ж таки таблоїди, celebrity-blogs і усяку пізнавальну, але абсолютно безкорисну фігню, в топах залишаються... посередні журнали. Так, такі ж як і абсолютна більшість блогів. Люди пишуть про якісь свої "наблюдєнія", враження і "в голаву прішла удєвітєльная мисль". Жодного спеціалізованого знання. Ці блоги збирають по декілька тисяч читачів, на думку яких "автор пішет очєнь правільниє вєщі", яркіє мислі. Їх цитати з посиланням ставлять в собі в жж, в коментах пишуть +1000 і вважають дуже розумними людьми. Але я чесно не розумію в чому вся та влучність виразів, яскравість, крутість, тру і так далі. Думки, які пише який-небудь Каганов, Козирєв і Прокуратор ні чим не відрізняються від того, що я можу побачити в якомусь посередньому журналі з 50ма френдами, більшість з яких - просто реальні знайомі.
Я не бачу насправді критеріїв за яким думки цих людей є більш вагомими і достойними, вартими уваги, ніж інші.
Тематичні блоги, coach-блоги, про які я згадував на початку, як на мене куди цікавіші і дають можливість дати їм об"єктивну оцінку. І головне, я в них дізнаюсь щось нове. Не перемусолювання якихось загальних тем, а абсолютно нова, досі невідома мені інформація, яка лише підкріплена певною аналітикою.
Але я насправді не розумію, чому у нас вони абсолютно не користуються попитом? Особисто мені було б цікаво вести блог обмежений певною темою, широкому загалу невідому. І я б справді міг би це робити, здобуття вищої освіти+специфічне коло інтересів дає мені чимало таких знань. Але щораз мене чомусь щось стримує. Таке враження, що у нас (при чому як в реалі, так і в жж), кожен вважає себе супер-спеціалістом у всіх галузях і будь-яка спроба щось комусь пояснити закінчується якимось відмахуванням. Крім того (або може "Though"), у мене якесь таке відчуття про будь-яке здобуття знань і інформації, на зразок: "Я ж це дізнався/зрозумів/розібрався, що заважає іншим, чому я маю їх вчити".
Ні, насправді так блоги вже почали з"являтись. У мене в rss-потоці вже є блог на суто-юридичну тематику і менеджмент-блог. Тільки їм дуже далеко до яндеківських топів. І думаю справа не у вузькій тематиці.
А яка ваша думка? У нас справді немає інтересу до знань і відсутній прагматичний підхід до отримування інформації, чи що?

Тимошенко - тупа лошиця!

Не сприймайте це як політичний пост, я нікого не переконую, не пояснюю що добре, а що погано, голосуйте як хочете, це все одно об"єктивно ні на що не впливає. Ну, звичайно, якщо у вас голова нормальна і вас хвилює де намутити бабла, а не "імідж України на міжнародній арені". Так, але це я відволікся.
Я про що, сиджу я в четвер зранку на кухні і снідаю. І так мені погано, недобре мені о 7й ранку. І тут цей брехунець, щоб він сказився, починає крутити передвиборчу агітацію. І щось там Тимошенко почала втирати. Що саме - не пам"ятаю, але стало мені ще гірше. Я до чого: Тимошенко - воно якесь до дупи тупе! Я от думаю, що вона в 2004 році, не могла нормально українською говорити, що зараз. Це ж не українська, а казна-що! 5 років вона щось крутиться, крутиться по телеку і так і не навчилась нормально українські звуки вимовляти. Навіть Янукович, який на дебатах колись від листочка не міг відірватись тепер більш-менш нормально патякає, вивчився. А ця не може. Будь-яка нормальна людина за такий час мала б просто несвідомо перейняти особливості роботи мовленнєвого апарату. Иим більше, що російська і українська - не французька з китайською, ариткуляція в цілому подібна. Ну добре, може ти нездатна до навчання на практиці, то найми собі вчителя з фонетики! Так ні, вона пиздить і пиздить гірше за Миколу Яновича.
Додаючи до цього, є ще така думка, що два найефективніших способів розвитку інтелекту це вивчення мов або ж нових операційних систем на ПК. Тобто, при них мозку треба найбільше працювати, створюючи найбільшу кількість нових нейронних зчеплень (здається так, тут я не спец). Так от Тимошенко не вміє ні того, ні того. Воно тупе! І то що воно тупе мене не сильно б хвилювало, якби вона не пизділа з усіх кутків! Тому що цей вереск незрозуміло яким суржиком мені ріже слух, щоб вона сказилась!
Так, я ще не ходив голосувати, я захворів і мені все впадло.

Меркантильний пост



Вобщєм, на разі нічого інтєрєсного я вам повідомити не можу. Мені чомусь стало жахливо нудно в жж, і заходжу сюди я останнім часом рідко. Відповідно ніякими литдибрами ні про що мучити не буду.
Відео, викладене вище - всього лише піар + участь в акції, за яку мені щось дадуть на халяву в цьому от анімешному гольфі. Що за гольф я уже писав, зараз вони збираються запустити там 3й сезон з купої нових фіч. Маю надію, що в 4му сезоні гра розвинеться на стільки, що можна буде запиздячити когось клюшкою, в кращих традиціях ігор Rock Star. До слова, bmmt, ти тоже скачуй і шпіль давай, а то я не знаю шо ти цілими днями робиш, хоч пошпілимо разом!
Кстаті, по-моєму темку до цього ролику вони стирили у мозгового, вам так нє кажецца?

Другий піар буде стосуватись.... кучми! Якщо ви ще не знаєте, кучма - найхардкорніший із українського політикуму. Він підтримуює ДіАйВай і гаржаний рекординг і йому є що вам розповісти з своїх стрейт-еджерських буднів!

Tags:

If you're a blogger you might be gay

Американські вчені з"ясували, що рівень латентних гомосексуалістів значно вищий серед авторів он-лайнових щоденників, так званих блогів. Традиційно, щоденник був ще одним жіночим способом вивільнення накопичених емоцій. Як відомо, рівень тестостерону у жінок є значно нижчим, в той час як в чоловічому організмі він використовується для сублімації стресів. Підтвердженням цього є і статистика сервісу Livejournal.com, де кількість користувачів жіночої статі складає майже 70%. Дослідження підтвердило дану гіпотезу, показавши, що середній рівень тестостерону в крові чоловіка-блоггера є на 25-30% нижчим за середньо-чоловічий. Таким чином, не маючи змоги контролювати накопичені стреси та емоційні навантаження, чоловік заводить блог. Як виразився один відомий блоггер, який забажав залишитись невідомим: "Пишу, тому що хочеться". Серед таких чоловіків набагато частіше виявляється ухил в бік бісексуальності чи навіть гомосексуалізму.

Джерело: ізолєнта.ру
handkerchief
А знаєте, сучасну літературу я не сприйму by default ще через один суб"єктивний фактор. І справа зовсім не в тому хто, що і як пише, а в абсолютно іншому простесенькому суб"єктивному сприйнятті.
Мій батько дуже багато читав і десь років з 14 почав активно збирати свою бібліотеку. Тому, коли на цьому світі з"явився я і навчився читати, вдома у нас вже була вельми немаленька бібліотека. Що таке "завести формуляр в бібліотеці" я не знав в принципі! Щоб я ходив по художню літературу до якоїсь районної бібліотеки я не пригадую взагалі. Лише у старших класах зрідка щось у школі брав. Але це були дуууже поодинокі випадки. Все що мені потрібно було читати, за програмою чи просто так, я завжди знаходив удома.
Пригадую, в дитинстві я дуже дивувався, коли в гостях у когось бачив на всю хату тільки благеньку поличку у вітальні із десятків двох якихось томиків. Мені здавалось, що тут щось не так! Не може бути вдома так мало книжок! Я тоді це пояснював собі, що люди книжки десь ховають, бо в Тернополі у батька, власне так і було - ті книжки, яким не вистачало місця на видних місцях, потрапляли до якихось шаф, сервантів, зовсім для цього не призначених.
Тож, коли я почав активно читати років з 6-7 щось більш об"ємне, ніж дитячі казки, у мене сформувалось досить стійке уявлення про книгу. Знаєте, як ось класичні приклади "при слові стіл хтось уявляє круглий дубовий, а хтось - залізний журнальний столик". Так от, при слові "книга" мені уявляється том, в твердій палітурці, спокійних, не різких, не яскравих кольорів, без малюнків, на корінці і на титульній сторінці - ім"я автора і назва твору, або ж ще лаконічніше: "Автор: Рассказы". Всередині цієї книги - ніякого білого-білого паперу - він має бути трохи пожовклим від часу, та й новий напевно ніяколи не сяяв сліпучою білизною. Зрідка, десь посередині книги вшиті більш цупкі аркуші, на яких наведено ілюстрації до твору, сторінок 5-10 на всю книгу. Я знаю, зараз хтось зайде і напише "А на останній сторінці витиснено "1 руб. 50 коп." - це так, але то вже деталі похідні. А суть, до чого я це веду, що в моєму уявленні книга приваблює виключно текстом. І все, що її треба - цупка обкладинка, щоб міцно тримати все вкупі.
А ось недавно, йшов собі метроградом. І книжка. Ден Браун, ну й Мона Ліза, на обгортці, як завжди. Йду собі далі. Тут - гоп, і Мона Ліза черепом стала. "Шо за нах?" - Думаю. Підійшов - а то типу така фігня, як на дитчих лінійках, що під різними кутамі різне зображання видає. Ну що за....? Не книжка, а прикол якийсь... Це що бля, не книжку читати, а як Гомер сидіти і "Добрий Бог - Мстивий Бог, Добрий Бог - Мстивий Бог"? І головне, воно все ж таке, кому на обкладинках всі ці сєльодкі-сьомги, чувакі с пісталєтамі, рози завявшиє треба?
Навіть перевидання класики - і ті тепер роблять із купою вензелів, на такому папері, що мені й доторкнутись до нього страшно, щоб не замарати. Ну не уявляю я себе ось зараз на місті батька, що я заходжу в магазин і купую чергову книгу із якимось опудалом на обкладинці. В книжковому магазині почуваюсь так наче я потрапив в комік-бук стор. Ось зараз я маю озирнутися довкола і зупинити свій погляд на якомусь Редіоектів мені, тому що його образи мені "архетипно близький" і побігти з ним до каси. Так що, відчуття Олі, коли хочеться скупити всю книгарню мені не знайомі. Я ще можу пояснити приказку "встєчают па адьожкє" для інших товарів, але для чого таке робиться з книжками - цього я точно не зрозумію. Ні, ну яким дебілом, чесне слово, треба бути, щоб купити Мону Лізу, яка перетворюється в череп?????

Пєрво сєнтября



Вобщєм, всєх с пєрвосєнтябрям, музика присвячується. Прічьом тут ця музика? А я так іздєваюсь! Згадайте про бурниє бєзсонниє ночі, солодкий сон до 12, отдих на каком-та там морє, і всьо чєм ви там занімалісь лєтам і... забудьте! Велкам ту зе ріал ворлд, Нео. Дабро пажаливать в наш мір, гдє ви далжни на 8:30 пхатись на першу пару, думать пра то как нє прасрочіть дєдлайн па сдачє ріфірата і нє забить запісацца к камута на курсавую. Шо, крута бля!
Вобщєм, ходив я сьогодні отета від третього корпусу і до метро і думав: шо явно в моєму жж не вистачає тегу aztoi-news. Ну, тока сразу, я там допустимо на таких метрів gonzo-aztoi-журналістики, як от diversey_ua нє замахіваюсь, я па мєлкаму.
Вобщєм, новина перша:
Підкову на контрактовій огородили здоровим таким заборам! Цікаво, мєталюги, обригани там всякі, такі і залишились там внутрі забора? І шо, хто тєпєрь скажет шо льоня галімий мер? Сначала запрєтіл прієзжим бухать на майданє, тєпєрь вот с абригосамі расправіцца. І головне: бамжей нє трогаєт, бамжам памагаєт!
Новина друга: магілай ходят табуни фрешей. То шо фреші - то ладна, а от то шо табуни галіма. Вкупі з страітєлямі, які здається вже тоже поселились в могилі на рівні з студентами і звалять тільки коли я вже бакалавра отримаю, ващє пізда какаята. А Квіта (це тіпа новий начальнік магіли) згідно з авторитетним соц. опитуванням на курілкє біля їдальні 2го плацу, не сприймають як Президента Академії. Авторитету немає... всмислі, пуза як у Брюха нема.

І наконєц:
Опитування #1049523 Хулє дєлать нєчєва?

бомжатнік на скаварадє обирає ВР

ви
1(4.5%)
заєбалі
7(31.8%)
са
4(18.2%)
сваім
0(0.0%)
апросам
2(9.1%)



Ріб"ята, ріб"ята, падаждітє, я ж самоє главноє забув! От дурна голова! Самоє важноє! Ми же ето, в пятніцу в Симоненка, того шо комуніст в фофудьє - очькі спиздили. Кстаті, очькі нєканонічниє. Італьянскі, Мон Блан, за 400 баксов. Так ми породнілісь с олбанскімі коллєгамі, шо спиздили в Буша часи

Tags:

Счастлівий качьять парнуху

Сьогодні, прийшовши в офіс своєї обкуреної домашки-провайдера, у відповідь на заяву про розірвання контракту, отримав здиване "А ви нє відєлі наших нових таріфав?".
А хулє, нада мейліть в такіх случах. Тарифи виявились один-в-один такими ж як і в іншого обкуреного домашки-провайдера, до якого збирався перейти. Тому, щоб не морочитись залишився з цими.
256 Кбіт безліміту на світ і 100 Мбіт на Україну за 85 гривень.
512 Кбіт безліміту на світ і 100 Мбіт на Україну за 125 гривень.
От ми і дочекались європейських 25 долларів за безлмітку. Саме так, там тоже зазвичай щось в районі 512 - 1024. Вже навіть випереджаємо. Мій брат, що живе в Німеччині дивується, коли я качаю в уа-іксі всякий мотлох на швидкості 9мб/с.
Тому все, гонка завершена. Падати ціні вже особливо нікуди. Наступний період обвалу (а нас їх два - перед 1м версня і Новий Рік) вже наврдчи відзначеться якимось серйозним падінням цін. Тепер провайдери працюватимуть над залученням нових клієнтів не переманюванням "прадвінутих сєтєвих мас в возрастє да 20ті", а просто розширюючись. Благо, є куди... скільки там населення покрито мережею зараз 5 %? 7%? Ну... мій провайдер нікуди не розширюватиметься. Ані будут сідєть в свайом офісє, піть півас і рубіцца в лінєйку.
От і все, пашол дивитись взахльоб відіа на ютубі.
А хто платить більше - тот лох. Нєхєр жить в центрє в сваїх хрущовках з галімими Воля-Кабєлямі і Укртєлєкомамі. Карпарациї - сасут (єслі ви нє їх акцианєр). Українскіє прєдпріятія с замашкамі карпараций сасут іщьо больше.
ЗІ: Інфєрнуз, ета нє пра тєбя. Ти скора пєрєєдєш і счастлівый™ прісаєдінішся к нашей лєвабірєжнай сєм'є бєзлімітних даунлоадерав парнухі.
Борат
Якби десь так класі в девятому-десятому мене спитали що я думаю про метал, як напрям в музиці і субкультуру утворену навколо нього, не думаю, що моя відповідь була б розлогою. Метал / хеві / важка музика / хардкор/ альтернатива / неформат (в принципі, це все для мене були речі одного ґатунку і не думаю, що є сенс мені зараз доводити і пояснювати усілякі нюанси і відмінності в цих поняттях) - це все було мені чуже і мало знайоме. На той час, коли всі раптово входять в пубертатний період, починають активно соціалізовуватись і вештатись по всяким субкультурним групам, я не мав жоного знайомого, який би, наприклад, носив довге волосся і слухав "тяжеляк"... ні, я навіть з всіх знайомих мені однолітків не можу пригадати нікого такого. Словом, для мене ці речі були абсолютно маргінальними, малознайомими і далекими. Ну й взагалі, я не міг собі уявити, що молодий поціновувач металу може бути якоюсь нормальною істотою, з нормальної сім'ї. Розуміння словосполучення "нормальна сім'я" якнайширше: від звичайні сім'ї "пролетарські" сім'ї, що живе в хрущовці на 33 м кв. до сім'ї з валовим доходим до в 200 тис. долларів на рік. Наприклад, у всіх нас є бабусі і хай раз на рік ми їх навідуємо. Ну не міг я собі уявити, щоб до бабусі приїхав онук, в бєрцах, у футболці з черпами і довгими немитими патлами!!!
Єдиний раз, коли я, фігурально виражаючись, спробував приміряти на себе чорну футболку, був, коли я невідомо чого зацікавився Мерліном Менсоном. У мене досі є диск, куплений на Петрівці, з написом: Merlyn Menson: Все альбомы в mp3. Не знаю чого то так сталось, але за який час не знайшовши ніяких точок перетину між своїми тогочасними уявленнями про навколишнє і образом Менсона, на диск той і все що з ним пов'язано я забив.
Словом, відповідно до яскраво вираженої контр-культурності, я якось нормально сприймав те, що ця субкультура протиставляє себе широкому загалу. Тобто, в моє невелике бачення металу і його поціновувачів нормально вписувалось те, що вони єбут папсу, прєзірают сістєму, глобалізм, вважають маси тупимі і нєдальокамі і так далі.
Та яке ж було моє здивування, коли потрапивши в Могилянку я побачив, що все це виявляється зовсім не так маргінально як мені здавалось; що металісти - це не сусіди бомжів на "пятчькє" на м. Героїв Дніпра та "підкові" біля м.Контрактова; що це такі ж студенти, які можуть слухати разом з тобою лекції, при чому здається навіть нормальні в спілкуванні люди. Більш того, це не поодинокі випадки, якихось диваків, а їх багато - вони збираються між парами на травичці під ялинками з розстроєною гітаркою, або попивають портв'яшок на лавочках під каштанами. І що найдивніше: всі це сприймають нормально! Ні, в крайньому разі легке іронічне ставлення може бути, але це не заважає нікому з ними бухать в якихось маргінальних наливайках, тусіть на той же падковє і навіть розпивати разом партв'яшок під каштанами. Тобто, якого соціального осуду і неприйняття не відчувається зовсім!
Ні, це не маніфест якогось сноба: "да чіво дакатілся мір!", хоча, я цього не сприймав і вже мабуть не сприйму... Хоча і ставлюсь лояльно.
Парадокс і нерозуміння у мене в іншому. Разом з відкриттям досі невідомих речей, я раптом з'ясував, що металісти - це не якась купка патлатих аутсайдерів, а їх багато! Що метал - це не лише Айрон Мейден і Джудас Пріст. Що існують тисячі усіляких інших груп, купа піджанрів, субжанрів, напрямів, стилів і всякого такого іншого мотлоху. Сервіс Ласт.фм дає більш ніж 16 тисяч варіацій тегів із вживанням слова metal. І у всього цього є сотні тисяч поціновувачів! І ось тут я наткнувся на головний парадокс: як всі ці тисячі однакових патлатих розтатуйованих дядьків, в однакових суворих позах, з кам'яними виразами обличчя, можуть усі разом розповідати про боротьбу з системою, неформат, масси і попсу? А ще сотні тисяч таких же однакових хлопчаків в косухах із немитими хаєрами і майже однаковими поглядами на життя можуть все це сприймати? Що це, як не такий же формат, така ж система? Адже у них є свої лейбли, свої виробники субкультурного стаффу, свої канали зрештою, свої стандарти. Цці типові пози з кам'яними обличчями і схрещеними на грудях руками, патли, татуювання... що, як не черговий формат....
Словом, I don't get it і це все просто від мене дуже далеко.

Latest Month

січень 2008
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow